Вчителів географії Локачинського району

«Екологічний стан водних об’єктів у моїй місцевості»

Вода є одним із найважливіших факторів, що забезпечують життя на планеті Земля. Вона входить до складу усіх живих організмів. Людське тіло, наприклад, на 70% складається з води. Вода, яку ми споживаємо і використовуємо щодня, справді незамінна. На Землі запаси води величезні, але лише 2.5% від загальної кількості припадає на прісні води. Отже, бережливе ставлення до прісної води стає одним з найважливіших завдань усього людства. І кожен житель Землі має внести свою часточку в збереження і відновлення водних ресурсів.

Волинська область багата на поверхневі води: річки, озера, ставки, меліоративні канали. Як бачимо з карти «Геоекологічна ситуація» більша частина Волинської області (в тому числі Локачинський район) належить до відносно екологічно комфортної території з невеликим перевищенням нормативів забруднення. Але в сучасному світі все миттєво змінюється. І тому ми повинні з особливою бережливістю ставитися до водних об’єктів нашої місцевості, оберігати природні ландшафти, не допускати забруднення і неправильного використання води і прилягаючих до неї територій.

Основними напрямками нашої роботи стало виявлення засміченості об’єкта побутовими відходами; з’ясування причин заростання акваторії озера прибережно-водною рослинністю; причини «цвітіння» води; можливість забруднення води мінеральними добривами і отрутохімікатами.

Основним завданням дослідження є збереження і, частково, відновлення унікального гідрологічного об’єкта, що знаходиться на межі зони мішаних лісів і лісостепової зони (західноукраїнський лісостеповий край).

Проводячи дане дослідження, ми використовуємо матеріали шкільних підручників, «Атлас Волинської області», фізичну та адміністративну карти Волинської області, вивчали роботи вчених-краєзнавців і праці вчених- географів ВНУ ім.. Лесі Українки, знайомилися з експонатами музею-світлиці, що діє при ЗОШ І – ІІ ст..с. В. Окорськ, користувалися інформацією, що надає всесвітня комп’ютерна мережа «Інтернет», зверталися до старожилів села. Але основним джерелом нашого дослідження стали багаторічні спостереження, які проводять учні ЗОШ І- ІІ ст.. с. В. Окорськ (школа знаходиться на відстані 200м від берега озера ( мал.. 3, 4)) та особисті дослідження автора під керівництвом вищезазначеної школи Семенюка С, Л.

На берегах Окорського озера люди почали селитися ще в сиву давнину. Про це свідчать знахідки епохи кам’яного віку, які зберігаються не тільки в музеї-світлиці місцевої школи, а й у Волинському краєзнавчому музеї. Причиною цього була чиста вода, яку давало озеро, і родючі землі на його берегах.

На перший погляд Окорське озеро мало чим відрізняється від інших наших озер. І все живе тільки йому притаманним життям. На думку більшості дослідників причиною утворення озера стала тектонічна тріщина. Це підтверджують і дослідження водолазів, які проводилися наприкінці 80-х років ХХ ст.. Підземні джерела, які живлять озеро стали небезпечними навіть для досвідчених дослідників підводних глибин. Тоді ще підтвердилися розповіді старожилів села про так зване «подвійне дно». Цікавим фактом є і те, що за останні 20 років місцевим рибалкам два рази вдалося впіймати дивовижну для нашої місцевості рибу – вугра. За припущенням вчителя географії нашої школи Семенюка С. Л. це може свідчити про зв’язок Окорського озера (швидше за все підземний) з поліською системою озер.

У давнину Окорське озеро було значно більшим ( мал. 5, 6). Тепер від нього залишилася та частина, яку в давнину називали серединою. Про це свідчать і розповіді старожилів, і топографічна назва «Підозір’я»), місцевість, яка зараз знаходиться на віддалі більше 2-х кілометрів від берегів водойми, і очерет, який часто можна побачити на присадибних ділянках місцевих жителів. Однією з основних причин обміління озера стали меліоративні роботи, пооведені наприкінці 70-х років ХХ ст..на північно-східному березі озера. В цей же час був штучно прокопаний канал (позначений на карті-схемі як річка Сарнівка), що сполучив озеро з річкою Серна, яка протікає на віддалі 1-го кілометра від водойми (мал. 7). Як нам вдалося з’ясувати на уроках географії, вода з нашого озера потрапляє в Атлантичний океан (Серна – Стир – Прип’ять – Дніпро – Чорне море – протоки – Середземне море – Гібралтар – океан). Тому геоекологічна ситуація на території даного ландшафту може мати вплив не тільки на дану місцевість, а й на десятки країн Європи, Азії та Африки.

Окорське озеро розміщене в мальовничій западині між селами Малий та Великий Окорськ (мал. 8, 9). Недалеко (прибл. 1 км.)на пагорбі видніється село Красовиця. Озеро простяглося з заходу на схід ( з невеликим відхиленням) на 2 км. Ширина озера близько 1 км. За формою воно нагадує людське око. Звідси і назва села - Окорськ. Східний, південний і західний береги пологі, а частина північного берега має значне підвищення, так звані «вали», що ще раз свідчить про розміри в давнину (мал. 5,6)

Береги озера мають різний вигляд. Продовгасті північний і південний береги – це низинні луки злаково-торф’яного типу (мал. 10). Значно коротше за шириною, але набагато довші за довжиною східний і західний береги – це високотравні болота. Під час весняних повеней і заливних дощів вони зазнають значного підтоплення.

Як ми бачимо з карти-схеми житлові будівля і господарчі споруди селян знаходяться на південному ( 150 – 200 м від берегової лінії) і північному (200 – 300 м від берегової лінії) берегах водойми.(мал. 11,12) Від будівель в бік озера тягнуться присадибні ділянки. Їхній похил в бік води дає можливість припустити, що частина мінеральних добрив і отрутохімікатів, які використовують селяни для обробітку своїх городів потрапляє у води озера. Правда, незначні розміри присадибних

ділянок і не систематичність використання хімічних засобів дають змогу надіятись, що у води водойми потрапляють не значні дози хімічних речовин. Завдячуючи рельєфу прилягаючої території, вода з полів, які обробляє найближче сільськогосподарське підприємство ТзОВ «П’ятидні» фактично не має можливості напряму потрапляти в озеро. Хоча ми не виключаємо, що вона потрапляє з болота, яке розташоване на захід від озера, або через підземні води.

Берегоохоронна територія складає від 30 до 100 метрів. Як було зазначено вище, це луки, які використовуються як сіножаті. На сході і заході водойми береги господарського значення не мають. На заході берег перетинає дорога з твердим покриттям (гребля), яка розташована на відстані 300 м від берегової лінії.

Моніторинг, проведений учнями 8 класу ЗОШ І – ІІ ст. с. В. Окорськ, дав можливість з’ясувати, що берегоохоронна лінія частково засмічена. Смітті у вигляді поліетиленових пакетів, обгорток, скляних та пластикових пляшок трапляються рідко (приблизно 1 одиниця на 200 м квадратних), але підлягає терміновому прибиранню і утилізації (мал. 13). Сміттєзвалищ на території берегоохоронної зони не виявлено, що свідчить про ефективну роботу місцевої влади та Зеленого патруля вищезазначеної школи.

Випас і водопій худоби на берегах озера фактично не проводиться. Особливості рослинного покриву і пологість берегової лінії дають можливість берегам озера зберігати свій природній вигляд. Північний та південний береги озера вкриває смуга очерету звичайного шириною до 5 метрів, який на суходолі переходить в нешироку смугу (3 -10 м) осоки. (мал. 8). Східне і західне узбережжя мають значно ширшу смугу з представників болотної рослинності. Лінія очерету (10 – 30 м) переходить на суходолі в зарослі рогозу вузьколистого, комишу озерного, лепешняку водяного, жовтецю язиколистого, череди три роздільної, валеріани лікарської.

Однією з екологічних катастроф на берегах озера є спалення місцевими жителями в осінній та весняний період сухої рослинності навколо водойми, що порушує природний біобаланс і часто веде до загибелі представників місцевої фауни (мал. 14). Роз’яснювальної роботи, яку проводять учні та вчителі місцевої школи, в даному випадку явно не достатньо.

Деревна рослинність на берегах озера представлена в незначній кількості у вигляді різних видів верби і берези на північно-східному березі. За останні десятиліття на стан деревної рослинності на берегах озера має біогенний вплив, а саме поява і розселення популяції бобра європейського на території вищезазначеного ландшафту (мал. 15 - 18). В результаті його діяльності було піднято

Краєзнавець – вчитель історії Затурцівської середньої школи Х. П. Сегейда образно назвав Окорське озеро «Локачинським Світязем». Можна сміливо стверджувати, що за якістю води і мальовничістю пейзажів воно мало чим відрізняється від легенди Волинського краю. Людно тут влітку, особливо у вихідні дні. То тут то там чути сміх дітвори і веселий гомін дорослих. Невелика відстань від обласного центру (30 км) дозволяє кожному його жителю відчути прибережну прохолоду озера, посидіти з вудочкою чи просто подивитись на голубу гладінь, чи послухати шепіт очерету. (мал. 19 -21)