Софія Русова (18 лютого 1856, с. Олешня, Чернігівська губернія (зараз Ріпкинський район Чернігівської області —5 лютого 1940, Прага) — український педагог, прозаїк, фундатор українського краєзнавства, видатний діяч у га­лузі національного дошкільного виховання. Дівоче прізви­ще — Ліндфорс. Її батько — Федір Ліндфорс — полковник, швед за походженням, тривалий час перебував на військо­вій службі, мати — Ганна (Ліндфорс) Жерве — французь­кого походження. Федір Ліндфорс зробив визначний внесок у підвищення культури і добробуту своїх селян: побудував церкву, школу, гончарську майстерню.Десятирічною Софія з родиною переїхала до Києва. На­вчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії, яку закінчи­ла із золотою медаллю. Захопилася педагогічною роботою і разом з сестрою Марією у вересні 1871 р. відкрила один із перших приватних дитячих садків у Києві.Поступово Софія входила в коло української інте­лігенції. Підтримувала дружні стосунки з родинами Лисенків, Старицьких. У «Старій громаді» (організація української інтелі­генції в Києві) зустрічає Олександра Русова (земський статистик, етнограф, активний учасник громади). Одружується з ним 1874 р. в Петербурзі. Допомагає чоловіку в підготовці «Кобзаря» Тараса Шевченка для виходу у Празі (1876), оскільки в Росії неможливе було його повне видання. 1879-1883 рр. мешкала і працювала в Одесі- За зв’язки з революційними колами перебувала під поліційним наглядом.Ще в ранній період своєї педагогічної творчості С. Русова виділила географію серед основних навчальних предметів нової української школи, вважаючи її джерелом розвитку цікавості до навколишнього природного і суспільного середовища, виховання пошани до рідного краю і свого народу, а також до інших на­родів світу. Таким чином, вивчення географії вона нерозривно пов’язувала з краєзнавством. С. Русова запропонувала створити товариство організації подорожей — прототип сучасних центрів туризму і краєзнавства сучасної молоді. Уважала, що для розвит­ку мислення необхідно організовувати екскурсії, щоб учні могли побачити те, на що досі не звертали уваги. «...Ніщо так гарно не впливає на дітей, як різні екскурсії... Тут краса природи, степ на заході сонця, річка, став, скелі... — ця краса, коли вона за­хоплює ввесь гурток разом, дуже глибоко вражає дитячу душу, закладаючи перше свідоме почуття любові до рідного прекрасного краю».1906 р. С. Русовою було написано і видано «Український бук­вар» (на основі розробок О. Потебні), а 1911 р. — «Початкову гео­графію». Мета, яку вона поставила в цьому підручнику, полягала у складанні початкових бесід для тих, хто хоче дізнатися про зем­лю з погляду «астрономічного, природознавчого і політично-господарського».Разом із Г. Шерстюком і С. Черкасенком заснувала й реда­гувала перший педагогічний журнал «Світло» видаваний укра­їнською мовою (1910-1914). Надрукувала в ньому багато своїх статей, рецензій, зокрема з проблем національної освіти різних народів Росії. Була учасницею міжнародного з’їзду журналістів у Брюсселі, де виступила з доповіддю про стан української преси. Від 1909 р. викладала на Вищих жіночих курсах та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.У листопаді 1917 р. Третім універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку в межах дев’яти губерній. С. Русова увійшла до складу Центральної Ради. У Мі­ністерстві освіти УНР доби Директорії очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти. Займалася питаннями орга­нізації курсів українознавства, підготовки українських шкільних підручників, укладанням плану й програми єдиної діяльної (тру­дової) школи. Розробила план розвитку дошкільного виховання України, схвалений міністром освіти УНР І. Огієнком. На думку С. Русової, національний характер школи насамперед підкресле­но програмою навчання, у якій перше місце посідали «предмети національні — мова, література, історія, географія свого народу, його давні закони, його психіко-етнічні риси». У роботі «Нова школа» (1917) вона наголошувала, що любов до рідного краю -— «це перший і найкращий крок до широкої вселюдської гуманно­сті, пошани до людей, це вияв самоповаги й бажання собі й іншим волі та незалежності».1918 р. вийшла «Методика початкової географії» С. Русо­вої. У ній вона, зокрема, зазначала, що треба зважати на вікові особливості дитини під час вивчення географічного матеріалу. Висловлювала думку про необхідність читання книг, у яких на­ведено описи географічних явищ, оповідання про подорожі в різні країни. Наголошувала, що уявлення про море, річку, озеро, ліс, степ потрібно підкріплювати поетичними уривками з творів укра­їнських письменників.1920 р. (коли уряд виїхав з Києва) викладала педагогіку в Кам’янець-Подільському університеті. 1920-1938 рр. була голо­вою Української національної жіночої ради. Восени 1920 р. зали­шила центральну Україну і ненадовго оселилася у Львові. 1922 р. було видано її праці «Географія. Західна Європа» і «Географія.Позаєвропейські краї (Азія, Африка, Австралія, Океанія і Амери­ка)» . їх підготовку С. Русова розглядала з потреб діяльної школи: «Скрізь треба так розкладати науковий матеріал, щоб він яко­мога більше викликав самостійну дитячу думку і затримувався в пам’яті учнів їхньою активною діяльною працею».З 1922 р. С. Русова перебувала в еміграції: в Галичині, Австрії, Чехо-Словаччині. Вона продовжувала готувати нові роботи, зо­крема «Теорія і практика дошкільного виховання», «Український дитячий садок», працювала професором педагогіки у Празькому університеті. У Празі 1940 р. вона і помирає.С. Русова наголошувала на необхідності змалку плекати в ді­тей палку любов до рідного краю, яка завжди живе в їхній душі. Майже несвідомо дитина любить свою хату, своє село, милується рідними левадами, широким степом, або темним лісом. С. Русо­ва була переконана, що лише за таких сприятливих шкільних умов діти стануть вихованими та розумними, а в подальшому — свідомими корисними громадянами своєї Батьківщини та краю зокрема.У роботі «Дошкільне виховання» (1918) С. Русова писала, що «...кожна українська місцевість має свою природу... тут до неба пнуться крейдяні гори, тут сосна та береза обступають га­ями село, тут мохи та хвощі плазують по землі під ногами ман­дрівця...» С. Русова вважала, що екскурсії, робота в музеї були та­кими самими обов’язковими, як, наприклад, математика чи читання. До 135-річчя з дня народження С. Русової в Україні запро­вадили нагрудний знак з написом: «Громадська діячка, просві­титель». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників.

ЛІТЕРАТУРА

        1. «Вікіпедія» — загальнодоступна вільна багатомовна онлайн-енциклопедія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: uk.wikipedia.org.

2. Радьо Т. Ю. Проблема освітнього краєзнавства в педагогічній спадщині

3. Русова Софія // Геник С. 150 великих українок. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. — С. 172-174.

4. Русова С. Нова школа. Видавництво «Українська школа» / С. Русова. — К.,1917.

5. Русова С. Дошкільне виховання. Українське видавництво в Катеринославі /С. Русова. — 1918.

6. Русова С. Мемуари. Щоденник. — К. : Поліграфкнига, 2004.

7. Русова С. та ін. Методика початкової географії. — К.: Українська школа. —1918.

8. Русова С. Моральні завдання сучасної школи // Рідна школа. — 1938.

9. Русова С. Початкова географія / С. Русова. — СПб. : 1911.